БАЛАДА МОÏХ НОЧЕЙ



Категории Лiна Костенко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Коли земля в холодну нiч загилена i вiтер в зорях тягне горяка,— у полi, мiж козацькими могилами, мiй Дон Кiхот шукає вiтряка. А той вiтряк давно вхопили вхопини. Пiрнає в хмару мiсяць-дармовис. I нiч глуха, i поле перекопане, i в порожнечу поцiляє спис. А все довкола мертве, зачакловане, i злий чаклун глузує поблизу. Моï думки печальнi, наче клоуни, що, смiючись, розмазують сльозу. Куди ведеш мене, моя гордине? В яких вершин позаторiшнiй снiг? Ти суньголов. Ти скрiзь напропадиме. Чи ти вже зовсiм розуму одбiг?! — Мiй Дон Кiхоте, лицарю, чого-бо ти бредеш один по цiй гiркiй стезi? Утюпкавсь кiнь, i кашi просять чоботи, i вже вина немає в бордюзi. Ти, Дон Кiхоте, може, бiснуватий? Що в тебе є? Печаль i далина. Тобi не досить — просто iснувати? Ти хочеш побороти чаклуна?! Он смерть твоя лулукає совою. Розвiсять смiх над пущами сичi. А чи коли доточить хто собою твоï незрячi подвиги вночi? А ноги довгi, ноги, не котурни. Б'ють по литках терни i бур'яни. Стугнить земля. Iдуть великi юрми. Ти думав — люди, глянув — барани! Ти ïм на помiч, лицар-недотепа. Ти ïх рятуєш, а вони у крик. Ех, Дон Кiхоте, ïм же не до тебе. Не заважай iти ïм на шашлик. Гудуть стовпи гавайською гiтарою. Двобiй душi й рогатого рагу... Ох, лицарю, не зв'язуйся з отарою — вона тебе затопче в пилюгу! Не встигнеш людям передати й досвiду. Лиш блискавки напишуть вiд руки, як ти загинув, Дон Кiхоте, вдосвiта, шукаючи грукучi вiтряки. Замглiє степ козацькими могилами. Минає час, єдиний секундант. Стоïть вiтряк з опущеними крилами. Стриножений пасеться Росiнант...
БАЛАДА МОÏХ НОЧЕЙ